Рольові ігри у сучасній методиці викладання англійської мови

Сьогодні як ніколи широко усвідомлюється відповідальність суспільства за виховання підростаючого покоління. Перетворення загальноосвітньої та професійної школи націлює на використання всіх можливостей, ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. І далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання і розвитку школяра. До засобів виховання і навчання, які зараз все більше використовуються , належить гра.

 За У.М. Діановою, гра є умовним відтворенням її учасниками реальної практичної діяльності людини, створює умови реального спілкування.

Організація навчання учнів за допомогою гри є актуальною проблемою сучасної методики викладання іноземної мови. ЇЇ актуальність полягає в інтенсифікації навчального процесу, активізації навчальної діяльності протягом заняття, що створює шляхи для розкриття комунікативності мовлення, які дозволяють наблизити процес навчання до реальних умов навчання іноземної мови.

         За допомогою гри розвивається інтерес до іноземної мови, завдяки іграм початковий етап вивчення англійської мови буде проходити легко і учень не нудьгуватиме, учень зосереджуватиме свою увагу. Гра – основний спосіб досягнення всіх цілей навчання, тому слід точно знати, які навички і вміння потрібні. ЇЇ треба розглядати як ситуативно-варіативну вправу, яка надає можливість для багаторазового повторення зразка в умовах максимального наближення до реального мовного спілкування з характерними для нього ознаками: емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного впливу.

         Ігри сприяють створенню психологічної готовності школярів до мовленнєвого спілкування, забезпеченню природної невимушеної необхідності багаторазового повторення мовного матеріалу, тренуванню учнів у виборі потрібного мовленнєвого варіанта.

         В ході гри в учнів формуються фонетичні, лексичні й граматичні навички, які вчать набувати досвід мовного спілкування.

         Робота над вимовою учнів початкової школи є дуже важливою частиною навчання. Діти молодшого шкільного віку мають певні здібності до оволодіння звуковими і інтонаційними компонентами вимови. До ефективних прийомів формування вимовних навичок у молодших школярів зараховують просту імітацію, тобто копіювання вимови вчителя, усвідомлену імітацію в результаті пояснення артикуляції звуків, імітацію, що є наслідком розуміння різниці у вимові звуків англійської та української мови.

         До фонетичних ігор слід віднести такі: «Який звук виділений?»,     «З яких звуків складається слово?», «Звуки, підійдіть!», «Звуки різні й однакові», «Чи є такий звук?», «Голосний-приголосний»,    «Назви слово з першим звуком ....», «З’єднай букву зі звуком ( знаком транскрипції)».

         Навчання лексики відбувається у тісному взаємозв’язку з навчанням вимови і граматики у певному контексті, що надає учневі можливість почути чи побачити нове слово і сформувати первинне уявлення про його значення, форму і функцію у мовлення. Зазвичай нова лексика подається в усному мовлення вчителя або у друкованому тексті під час читання. Семантизувати нову лексику можна за допомогою відповідних малюнків, предметів, дій, за контекстом, за допомогою перекладу рідною українською мовою.

         До ігор, що сприяють запам’ятовуванню лексичного матеріалу, належать: «Що це може бути?», «Два кубики», «Озвуч фільм», «Запам’ятай слово», «Крок - слово», «Котра година?», «Знайди предмет», «Тваринки грають у м’яч», «Дванадцять місяців», «Снігова куля», «Хто це?», «Відгадай назву», «Дні тижня», «Улюблений предмет у школі», «Числівники», «Займенники». Під час проведення лексичних ігор вчитель керує їх ходом і контролює. І робить це з великим тактом, обережно, з урахуванням прагнення дитини до самостійності.

         При навчанні учнів початкової школи іноземної мови граматичний матеріал вводиться в мову лексично – у складі готових фраз. Корисно давати елементарні пояснення граматичних явищ – пояснення з метою заставити учнів зіставляти будову англійської мови з будовою української мови.

         Навчальну діяльність потрібно організувати так, щоб вона забезпечувала виконання трьох функцій моделі:

·        узагальнюючу ( забезпечується значною кількістю фраз схожої структури , але з різною лексикою);

·        плануючу ( учень конструює фрази і висловлювання самостійно з опорою на зразки із потрібним граматичним явищем);

·        контролюючу ( учень самостійно може виправити помилку, перевіривши її за зразком).

Залежно від виду діяльності і складності матеріалу використовуються      

різні прийоми, головним з яких є закріплення матеріалу за заданою мовною моделлю, пояснення на основі порівняння і зіставлення елементів граматики рідної та іноземної мови.

        До граматичних ігор належать: «Порядок слів у реченні», «Правильні  й неправильні дієслова», «Карти», «Прочитай зашифроване речення», «Неуважний поет», «Віднайди помилку», «Пошкоджений лист», «Розсипані перлини ( речення)», «Речення-лабіринт».

        При використанні ігор учні знаходяться у інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Їм надається максимальна свобода розумової діяльності. Вони самі обирають роль у грі, створюють проблемну ситуацію і самі розв’язують її. Учитель тут – лише інструктор, порадник, суддя, тренер, ведучий. Ігрова модель навчання реалізує насамперед дидактичну мету. Крім того, і забезпечує контроль виведення емоцій, надає дитині можливість самовизначитись, допомагає у розвитку творчої уяви, надає можливість здобути навички співробітництва в соціальному аспекті, надає можливість висловити свою думку.

        Гру можна використовувати на різних етапах уроку: при вивченні нового матеріалу, під час закріплення , перевірки знань, умінь та навичок учнів. Але найчастіше гра використовується на етапі закріплення і перевірки знань. Щоб ігрова діяльність була ефективною, слід нею керувати, не забуваючи про такі вимоги:

·        готовність учнів до участі в грі ( кожен учень має знати правила гри, усвідомлювати її мету, послідовність дій, мати необхідний запас знань);

·        забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом;

·        чітка побудова завдання гри;

·        поетапність складної гри ( діти засвоюють окремі дії, а потім – всю гру повністю);

·        контроль дій учнів, своєчасне виправлення помилок, оцінка;

·        заборона приниження гідності дитини ( образливі порівняння, оцінка за поразка в грі, глузування).

  Відповідно до цього завдання технології ігрових форм навчання поділяють   на :

1.     Освітні: сприяти міцному засвоєнню навчального матеріалу та розширенню кругозору через використання додаткових історичних джерел молодшими школярами.

2.     Розвивальні : розвивати в учнів творче мислення , сприяти практичному застосуванню умінь і навичок, здобутих на уроці.

3.     Виховні: виховувати етичні погляди і переконання, виробляти історичну самосвідомість – усвідомлену причетність до минулих подій, сприяти вихованню особи, яка саморозвивається і самореалізовується.

Необхідно пам’ятати і основні принципи організації гри у класі: відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей до гри; принципи розвитку ігрової динаміки; принципи підтримання ігрової атмосфери; принципи взаємодії ігрової та неігрової діяльності                     ( перенесення основного сенсу ігрових дій у реальний досвід дітей); принципи переходу від простих ігрових форм до складних.

         Гра – провідна форма діяльності дитини. І тому слід звертати увагу на ефективність використання ігор у процесі навчання молодших школярів. Саме в іграх особливо повно і часом несподівано можуть проявитись здібності дитини. Гра підвищує якість навчання. Граючи, учні невимушено використовують свій запас знань, умінь та навичок, бо вони бачать можливість використання ситуації, наданої в грі, у реальному житті. У грі набагато легше створити таку ситуацію, коли жоден з її учасників не зможе «відмовитись», а сором’язливим, невпевненим учням висловити свою думку «під маскою» дійової особи або «рятуючи» свою команду. У грі всі рівні. Вибираючи гру, потрібно враховувати цілі гри, можливості поступового її ускладнення й лексичного поповнення. Дидактичні ігри мають відрізнятись від звичайних дитячих ігор. Слід взяти за взірець слова А. С. Макаренка :  «Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення , що й для дорослого має діяльність, робота, служба. Якою дитина є в грі, такою багато в чому вона буде в роботі, коли виросте».

         Таким чином, гру слід розглядати як ситуативно-варіативну вправу, де є можливість для багаторазового повторення мовного матеріалу за умов, максимально наближених до реального мовного спілкування з властивим йому ознаками: емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного спливу. Гра повинна бути цікавою, нескладною, жвавою, сприяти накопичення  нового матеріалу та закріпленню раніше отриманих знань.