«Мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!» (Є.Маланюк).
.
Мета: розкрити красу і неповторність поезій Лесі Українки, грані її таланту; вдосконалювати уміння виразно читати вірші; виховувати наполегливість, почуття людської гідності, гуманізму,принциповість, сценічну культуру.
Зала відтворює пори року: весну, літо, осінь. На стіні фотовиставка, вислів Євгена Маланюка «Мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!»
Перебіг заходу
Ведучий. Вся ти – трепет, вогонь, ідея,
Вся ти –вірна єдина струна,
І хто знає співця Антея,
Той тебе у ньому пізна.
Ти себе Українкою звала, -
І чи краще знайду я ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як отчизна – твоя і моя.
Максим Рильський
Ведуча. 25 лютого 1871 року у місті Звягелі (тепер Новоград-Волинський на Житомирщині) народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), за словами Максима Рильського «…не тільки один з найбільших, але й один з найоригінальніших поетів світу»
Мрії, надії, сподівання… Все було у її житті. Біль і жаль говорили тільки в поезіях. Сьогодні ми будемо не багатослівні. Про неповторний талант Лесі Українки розкажуть її твори.
(Вірш і пісня «Хотіла б я піснею стати»).
Ведучий. Олена Пчілка, мати поетеси, згадувала: «Головним моїм завданням…було виховати Михайла і Лесю. До шкіл діти нікуди не їздили. Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє намагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує… Лесин перший вірш був «Ні долі, ні волі у мене нема…». Перші поезії Лесі…я посилала до «Зорі» у Львів.
… Леся прекрасна дитина… Дуже здібна, як до науки, так і до мистецтва… Леся пише вірші і цілком незле володіє віршем. Може, колись справді стане справжньою поеткою».
(Вірші «Надія», «Вечірня зоря» (коханій мамі)).
Ведуча. Зі спогадів Ольги Косач-Кривенюк, сестри Лесі Українки. «Леся Українка була всього на півтора року молодша за свого брата Михайла…Вони були в усьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчилися, разом розважалися. За таку нерозлучність їх двох жартома називали одним спільним іменем – «Мишолосіє»… Миша навчився дуже рано читати, а що Леся навчилася разом з ним, то в 4 роки вона вже справно читала. Найбільшими книжками малих Лесі і Миші були томи трудів Чубинського з казками та піснями, сербські народні думи й пісні в українськім перекладі, міфи стародавніх греків та ще книжка про подорожі різних славних мандрівників…Гралися вони в різні вигадані події… у подорожі до невідомих країн…»
(Вірш «Моїй сестрі». Пісня «Веснянка»).
Ведучий. Зо всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою і вдачею…Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були…принципові люди…Терплячи самі біль, чи жаль, чи горе, намагалися не журити чи не мучити інших тими своїми почуваннями і тлумили їх у собі з якоюсь нелюдською силою…
Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності. Саме тому поетеса обрала шлях честі, справедливості, вселюдської любові , шлях служіння українському народові. Занадто тернистий, але це її шлях.
(Вірш «Мій шлях»).
Ведуча. Щоб побачити надзвичайне і дивне, поспілкуватися з прекрасним, зовсім не обов’язково повертатися в минуле чи мандрувати в екзотичні країни. Природа рідного краю зачаровує величними лісами, зеленими горами, морськими просторами. Погортаємо сторінки ліричного пейзажного альбому Лесі Українки.
(Вірш «У магазині квітів». Пісня «Стояла я і слухала весну».
Вірш «Сон в літню ніч». Вірш «Осінь»).
Ведучий. У кожного поета, музиканта, співака є своя лебедина пісня. Таким твором у Лесі Українки є драма-феєрія «Лісова пісня». «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимось лісом…Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка…», - писала поетеса до матері 2 січня 1912 року.
(Уривок із твору «Лісова пісня»).
Ведуча. Свої слова Леся Українка «виховувала» так, щоб вони служили знедоленому українському народові. Іван Франко мав підстави ще в 1898 році сказати: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини…Україна, на наш погляд, не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».
(Вірш «Муза»).
Ведучий. Читаймо і перечитуймо Лесю Українку! Її слово зачаровує, лікує, боронить і закликає. Її твори , як і вона сама, – безсмертні, бо вона – «мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!»
