Мета виховної години : Показати чорнобильську аварію,
як найбільшу техногенну катастрофу не лише ХХ ст.., а взагалі в історії
людства, навести цифри людських та народногосподарських втрат України, показати
наслідки катастрофи у майбутньому, показати проблеми захоронення радіоактивних
відходів подолання головних умов подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
Епіграф: Печуть калинові червоно сльози.
Та ти ж на себе перебрала дози.
І стала так на захист України.
На плакаті
звернення до Чорнобиля:
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
1 ведучий: 26 квітня 1986 року почався
відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей
страшним розмахом незвіданої більше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще
не одне наступне покоління.
Першою спробою реального
відтворення драматичних подій на чорнобильській землі стала документальна
повість Ю.Щербака «Чорнобиль» (К.,Дніпро, 1989 р.). У видавництві «Рад.
Письменник» вийшов друком роман В.Яворівського «Марія з полином у кінці століття» (К., 1988), про трагічні
події на чорнобильській АЕС розповідає збірник документальних і художніх творів
«Фантом» (М., Мол. гвардія, 1989). З’являлися числення публіцистичні та
поетичні твори: дзвони Чорнобиля не замовкають, трагедія не віддаляється , вона
щодень стукає у двері – вибухом захворювань, спустошеними землями,
непогамованим людським нещастям.
2 ведучий: Хіба ж я винен, що болить
Мені та рана до нестями,
І що на серці чорні плями
Лягають вибухом щомить?
І уявити не могли
(Тай хто б сказав),
Що так розквітне
Ота весна – свинцевим квітне
Серед литавр і похвали.
1 ведучий: « В глуху ніч Насті приснився лихий сон.
Звідкілясь узялась чорна рука і залили все довкруг. Залила вулиці її села, затопила хати, проковтнула ліс,
луги, поглинула Прип’ять. А в тій річці – тисячі людей: старі, молоді, діти,
немовлята. Настя бачить їхні сповнені жахом і криком лиця, а голосів не чути.
Як у німому кіно. Одна жінка підняла своє дитя у білесенькій льолі аж до неба – чистий тобі ангел. Тільки нікому
взяти те дитя з її рук. Чорні боруни накрили все і всіх, накрили молоду матір,
а янголя у білій сорочечці пішло поверхнею ненажерливої ріки, світячи сяйливим волоссячком,
як німбом».
2 ведучий: Так починається оповідання
Катерини Мотрич «Політ журавлів над нетолочиними травами» (книга «Перед храмом
любові і болю»- К., Молодь, 1989), що відкривається болісною присвятою – «І
мертвим , і живим, і ненародженим жителям чорнобильського Полісся.
1 ведучий: Жилося легковажно, жилося безбережно:
Та вибух дістав нас – пожежа!
Сади очманіло квітують, бентежно,
А в дзвін вітрів – пожежа!
Книга Лідії Віриної «Тієї вогняної ночі» (К., Молодь,
1989) – це не тільки біографічна оповідь про хлопців-пожежників, що ціною
власного життя рятували світ, а й дослідження витоків проявленого героїзму.
Автор досягає цього, вводячи в текст щоденникові записи, а також свідчення
знайомих, очевидців.
1 ведучий: Зойкнула Земля чаїним криком:
- Сину, вбережи і захисти! –
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди синочку. Хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:
-
Сину, вбережи і захисти! –
Вийшла жінка з немовлятком
ніжним:
- Йди коханий. Хто ж, коли не ти?
.... І уже ні сина, ані мужа,
Лиш розверсті зоряні поля…
Та пліч опліч стали Біль і Мужність
Дух і воля, Небо і Земля.
2 ведучий: Віктору Кібенку
Миколі Вашу ку
Миколі Титеренку
Володимиру Тищурі
Володимиру Правику
(Мов козацького
реєстру,
Чине правда.?)…
І всі шестеро – пожежники,
Тільки сьомий,
Володимир Шевченко, -
Кінорежисер…
Де ви тепер,
Матерів своїх діти,
Коливаєте сон?
Такою присвятою відкриває Борис Олійник свою поему «Сім».
1 ведучий: Хлопчики мужні, синочки, воїни
честі!
Ваша смерть відмінила тисячі може смертей.
Ви ступили в вогонь ті стояли, як ті ,що в Бресті
В чорні дні Вітчизняної… Нині Ваш красний день!
Руки Ваших батьків цілує вся Україна.
Серце ваших батьків цілує вся Білорусь.
Перед подвигом вашим схиляється вся Країна
Перед Вашими дітьми вогнем сльози обпалююсь.
2 ведучий: Це згодом в характеристиці
Володимира Правика з’являється слово: «мужня людина, герой». А в книзу Галини
Ковтун «Я писатиму тобі щодня». А в книзі Галини Ковтун «Я писатиму тобі щодня»
(К., Веселка, 1989) він – звичайний хлопець: школяр, курсант,
лейтенант-пожежник. За листами Володимира
Правика до своєї нареченої, а згодом дружини Надії, вміщеними в книзі, можна
писати біографію тих днів. І його біографію – становлення, змужніння, входження
в службу, біографію його щасливого сімейного життя, що обірвалося трагічно і
раптово - аварією на Чорнобильській АЕС.
1 ведучий : Біля мертвої Прип’яті –
дерево-хрест,
Поруч – братська ЧАЕС,
Ліс рудий хоронили і щоночі, й щодня,
Тільки хрест уберігся, як нагадування.
Із могилою поруч і побіля ЧАЕС,
Біля мертвої Прип’яті –древо-хрест,
Тих, що впали у квітні, мов у Греції війни,
Просить дерево-пам’ять: «Пом’яни…пом’яни»…
2 ведучий: Евакуація. Цей термін воєнного
часу, що жив тільки у пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Вітчизняної,
увірвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши
людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.
Деяких вже похилого віку людей, відселених після аварії, тягне назад: тільки їм
відомими стежками повертаються вони до покинутого дому. Так, їм гірко і страшно
тут жити, вирощувати на забрудненій землі картоплю, тримати домашню худобу, але
ці люди, названі в народі само селами, ще більше бояться бути вигнаними звідси.
Це дуже боляче – жити в батьківській хаті за колючим
дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша
батьківщина.
Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не
можна жити.
1 ведучий: Зона.
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, приречена,
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія оміряна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
2 ведучий: А в тім селі - ні голосу, ні
звуку,
І вікна випромінюють розпуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна,
Зело і квіти стронцій роз’їдає,
І час посипає пісками
На полі, що шуміло колосками.
1 ведучий: Чудовими краєвидами, щедро
врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими лісами славиться
чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі,
проораної квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатися зоною. Тим
страшним словом, що жило у фантастичному творі братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі».
Тепер воно перейшло в нашу реальність, означаючи скалічену, непридатну до життя
місцевість.
2 ведучий : В зеленім лісі я, була царівна,
В зеленім лісі я була жива…
Рудим став ліс, рудим стали тіні.
Рудою стала крона і трава.
Іржавий ліс. Пустеля. Мертва зона.
Апокаліпсис? Марсіанський краєвид?
Табличка: «Дихать і ходити заборонено!»
І незбагнене : «Не торкатися трави!».
1 ведучий: Людина теж частина природи. І
постраждала вона не менше, аніж луги, ліси та звірі. Проте люди ще живуть і
працюють на забруднених радіонуклідами територіях, ходять в школи і садки діти.
Вони вже хворі. Це перший наслідок чорнобильської аварії. Яке майбутнє чекає
цих людей, та й чи є воно в них? Задумайтесь над протиріччям: чому з території,
де гине природа, з’являються потворні мутанти, впродовж довгих п’яти років не
відселяють людей, тим самим провокуючи їм повільну радіоактивну смерть.
2 ведучий: Печеня пахне… Блимають зірки…
Вдягаються дівчата й парубки,
Щоб вийти на село гучним вертепом…
Вже все село ось-ось почне гулять.
В танку веселім гратимуться дітки…
…І на восьми ногах сліпе козля
З причиненої визирне повітки…
1 ведучий: Чорнобильська трагедія, як у
дзеркалі, відбила наші стереотипи, стандартність мислення, прагнення до
показухи, злочинне нехтування технологічною дисципліною.
Чорнобиль пред’явив нам суровий рахунок. Чи стане квітнева трагедія 86-го для нас уроком біди, яку ми, самі не
підозрюючи того, виношували в собі? Адже Чорнобиль починався задовго до аварії,
спочатку завершився духовний Чорнобиль – Чорнобиль наших душ.
2 ведучий: Тож коли над Чорнобилем ніч
розірвало,
Біля горла відчували ми ядерний ніж,
Не дивуймось, що в
нас ця трагедія сталась,
Дивно інше – що тільки тепер, не раніш.
1 ведучий: Наша свідомість після Чорнобиля
не могла залишитися такою, як була. Для багатьох людей – чесних і совісних –
Чорнобиль став катарсисом, душевним очищенням і прозрінням.
Чорнобиль…
Кровоточить квітень –
Читає погляди вдовині…
Гуляє стронцієвий вітер
В душі, у слові, у травині,
Час ввіряє крутолобий
Промови мильні і паради.
Знай, підірвався ти, Чорнобиль,
На наших куцих напівправдах.
І решетять свідомість градом
Подій, фактичні і причини.
Вдивляється у мене правда
Твоїми, Прип’яте очима.
2 ведучий:
Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув десятий. А біль
не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного
апокаліпсиса.
Поки знов ця земля зцілитися,
Проминуть віки, не народи.
Мушу ждати.
Незнані побачивши лиця,
Затримує востаннє свій подих.
Ліси і села за дротом,
І тяжко зітхає глина.
Перед Поліссям, стражденним народом –
Стаю на коліна.
1 ведучий: Поетична збірка Івана Драча
«Храм Сонця» (К., Рад.письменник,1988) вмістила два твори, схожі за тональністю:
поему «Чорнобильська мадонна» та та переклад із старовірменської мови частини
«Скорботних пісень» Г. Нареканці. Поема про Чорнобиль – це теж скорботна пісня
трагедії, що випала на долю української жінки. Та найвища все таки остання її
ланка, що під йменням «Чорнобиль» вкарбована в спадковий код поколінь – як
сучасних, так і прийдешніх.
2 ведучий : Триста літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре, -
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди.
Вічно буде пам’яттю судити
Тих,
хто розп’яли його в огні,
І з
ребра, що стронцієм пробите,
Кров
його тектиме по мені.
1 ведучий: Чорнобиль атомний. Він, мабуть,
зникне після того, як ми витравимо в
собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не
відшукати нам слова – художнього і публіцистичного, що вгамує її біль.
2 ведучий: Пісні співати про
Чорнобиль -гріх.
Лише молитва здатна передати
Всю глибину вселенської біди,
Що змусило всю Землю застогнати…
Чорнобильська біда. Чорнобильська біда.
Коли отруєні ліси , повітря і вода,
Коли, щоб своїх діток врятували,
Довелось дім рідний залишати.
1 ведучий: Подій могло не бути цієї ночі –
А скільки сили віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був не точний,
За те , що хтось у чомусь поспішив.
Чорнобиль – тільки лиш маленька віха
Загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку,
Її можливо, в нім майбутнього сліди.
2 ведучий: Суворий іспит тримали всі:
пожежні, будівельники, медики, спеціальні частини хімічного захисту, підрозділи
міністерства оборони – 20 років тому на ліквідацію трагедії всього людства
поїхало більше 1000 наших земляків. Вони проявили мужність, героїзм, відвагу.
Ціною своїх життів вони врятували людство від страшної біди, вони загасили
полум’я, не допустили непередбачених подій.
Зараз в Україні проживає 3 млн. потерпілих від аварії на
ЧАЕС, в тому числі майже 100 тис. дітей, 45 тис. інвалідів і 33 тисячі
учасників ліквідації чорнобильського лиха.
