неділя, 28 лютого 2016 р.

Байдужість....


людяністьКажуть, що немає нічого гіршого за байдужість, бо вона вбиває душу. Ми дуже цінуємо людей турботливих, готових допомогти, чуйних і співчутливих, завжди хочемо мати таких друзів, але чи самі ми є такими? Чи не відмовляємо ми в допомозі тим, хто її потребує, чи не проходимо байдуже повз тих, кого ображають, чи зважаємо на чуже горе?
Байдужі люди завжди стоять осторонь подій – хороших чи поганих, вони не оцінюють їх і не беруть у них участь. І саме через це на Землі так багато зла і світ стає жорстоким. Із цього приводу мені б хотілося згадати один мудрий вислів: ,, Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди існує на Землі зрада і вбивство.’’
З маленької байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодне, бездушне життя. Іноді за цим настає байдужість не лише до навколишнього світу, а й до самого себе. Ніщо не тішить серце байдужої людини, усе навколо стає їй нецікавим і непотрібним. Мені хочеться запитати у такої людини: для чого ж вона живе? Адже ми покликані не просто по-споживацьки ,, відбувати’’ своє життя, ми прийшли в цей світ, щоб творити, кохати, дарувати радість!
Тож не будьмо байдужими! Треба радіти життю, робити світ яскравішим, добрішим, благороднішим…  Байдужа людина неспроможна ані любити, ані ненавидіти. Вона не здатна й захоплюватися, служити покликанню, віддаватися почуттям. Така людина не варта поваги й любові, а отже, й гідного життя на планеті.

субота, 27 лютого 2016 р.

Літературно-музична композиція до 145-річчя Лесі Українки

«Мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!» (Є.Маланюк).
.
Мета: розкрити красу і неповторність поезій Лесі Українки, грані її таланту; вдосконалювати уміння виразно читати вірші; виховувати наполегливість, почуття людської гідності, гуманізму,принциповість, сценічну культуру.
Зала відтворює пори року: весну, літо, осінь. На стіні фотовиставка, вислів Євгена Маланюка «Мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!»
Перебіг заходу
Ведучий. Вся ти – трепет, вогонь, ідея,
Вся ти –вірна єдина струна,
І хто знає співця Антея,
Той тебе у ньому пізна.
Ти себе Українкою звала, -
І чи краще знайду я ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як отчизна – твоя і моя.
Максим Рильський
Ведуча. 25 лютого 1871 року у місті Звягелі (тепер Новоград-Волинський на Житомирщині) народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), за словами Максима Рильського «…не тільки один з найбільших, але й один з найоригінальніших поетів світу»
Мрії, надії, сподівання… Все було у її житті. Біль і жаль говорили тільки в поезіях. Сьогодні ми будемо не багатослівні. Про неповторний талант Лесі Українки розкажуть її твори.
(Вірш і пісня «Хотіла б я піснею стати»).
Ведучий. Олена Пчілка, мати поетеси, згадувала: «Головним моїм завданням…було виховати Михайла і Лесю. До шкіл діти нікуди не їздили. Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє намагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує… Лесин перший вірш був «Ні долі, ні волі у мене нема…». Перші поезії Лесі…я посилала до «Зорі» у Львів.
… Леся прекрасна дитина… Дуже здібна, як до науки, так і до мистецтва… Леся пише вірші і цілком незле володіє віршем. Може, колись справді стане справжньою поеткою».
(Вірші «Надія», «Вечірня зоря» (коханій мамі)).
Ведуча. Зі спогадів Ольги Косач-Кривенюк, сестри Лесі Українки. «Леся Українка була всього на півтора року молодша за свого брата Михайла…Вони були в усьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчилися, разом розважалися. За таку нерозлучність їх двох жартома називали одним спільним іменем – «Мишолосіє»… Миша навчився дуже рано читати, а що Леся навчилася разом з ним, то в 4 роки вона вже справно читала. Найбільшими книжками малих Лесі і Миші були томи трудів Чубинського з казками та піснями, сербські народні думи й пісні в українськім перекладі, міфи стародавніх греків та ще книжка про подорожі різних славних мандрівників…Гралися вони в різні вигадані події… у подорожі до невідомих країн…»
(Вірш «Моїй сестрі». Пісня «Веснянка»).
Ведучий. Зо всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою і вдачею…Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були…принципові люди…Терплячи самі біль, чи жаль, чи горе, намагалися не журити чи не мучити інших тими своїми почуваннями і тлумили їх у собі з якоюсь нелюдською силою…
Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності. Саме тому поетеса обрала шлях честі, справедливості, вселюдської любові , шлях служіння українському народові. Занадто тернистий, але це її шлях.
(Вірш «Мій шлях»).
Ведуча. Щоб побачити надзвичайне і дивне, поспілкуватися з прекрасним, зовсім не обов’язково повертатися в минуле чи мандрувати в екзотичні країни. Природа рідного краю зачаровує величними лісами, зеленими горами, морськими просторами. Погортаємо сторінки ліричного пейзажного альбому Лесі Українки.
(Вірш «У магазині квітів». Пісня «Стояла я і слухала весну».
Вірш «Сон в літню ніч». Вірш «Осінь»).
Ведучий. У кожного поета, музиканта, співака є своя лебедина пісня. Таким твором у Лесі Українки є драма-феєрія «Лісова пісня». «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимось лісом…Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка…», - писала поетеса до матері 2 січня 1912 року.
(Уривок із твору «Лісова пісня»).
Ведуча. Свої слова Леся Українка «виховувала» так, щоб вони служили знедоленому українському народові. Іван Франко мав підстави ще в 1898 році сказати: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини…Україна, на наш погляд, не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».
(Вірш «Муза»).
Ведучий. Читаймо і перечитуймо Лесю Українку! Її слово зачаровує, лікує, боронить і закликає. Її твори , як і вона сама, – безсмертні, бо вона – «мешканка вершин і вічності, повноправна громадянка Олімпу!»

пʼятниця, 26 лютого 2016 р.

Леся Українка ( деякі факти про поетесу)

1Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами, добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась в школі. ЇЇ навчала мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.Леся Українка цікаві факти
Світлини 1888 р. і 1902 р.
2. Леся дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Вона не могла їх розвинути через хворобу кісток. Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу.
3. Перебуваючи в Сан-Ремо (Італія) в 1902 – 1903 р.р., Леся Українка вела листування з Феліксом Волховським у Лондоні та Михайлом Кривинюком у Празі. Темою листування було видання нелегеальної літератури, з якої до нас дійшов переклад «Казки про царя Семена».
Леся Українка з братом Михайлом
Дитячі світлині 1879 – 1880 р. (маленький хлопчик  – брат Михайло)
4. В червні 1906 р. Леся Українка була обрана до правління київської «Просвіти», де вона опікувалась бібліотекою. Ця її діяльність уже в листопаді 1906 р. звернула на себе увагу царських жандармів, які її згодом арештували (17 – 18 січня 1907 р.), а в подальшому – і закрили саму «Просвіту».
5. Практично з народження її переслідували важкі хвороби. Одна з них коксит, дуже прикра форма туберкульозу кісток, через яку терпіла нестерпні болі. В 1899 року, коли в Берліні їй було зроблено вдалу операцію, Леся змогла нарешті ходити відносно вільно. Згодом лікувалась в Єгипті 1909 – 1910, 1911, 1912 – 1913 років. через іншу хворобу – важку форму туберкульозу нирок. Кліматичне лікування допомагало хоч натрохи спинити прогресуючу хворобу.Леся Українка в Криму
У Криму (Чукурлар) 1897 р.
6. У стані крайнього виснаження від поганої роботи нирок Леся згасла на 43-у році життя у містечку Сурамі в Грузії. А приїхала вона в Сурамі разом зі своїм нареченим Климентом Квіткою у вересні 1903 р. Кльоня, як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона — від туберкульозу кісток. Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими, а тоді були невиліковними. Тож пара знала справжню ціну життю, коханню і часу.
7. На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року.

10 фактів про Лесю

1 Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, теперішнього губернатора Волині. 

2 Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у Колодяжному. 

3 Першою меморіальною річчю, що потрапила до музею у Колодяжному, стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана 1949 року Варварою Дмитрук, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд, яким могла користуватись родина. 

4 На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової). 

5 Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному. 

6 У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька. 

7 У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі уже й вигадані. 

8 Окрім офіційних установ, на честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року. Він знаходиться у головному поясі астероїдів, що розташований між орбітами Марса та Юпітера і складається приблизно з 580 000 астероїдів. 

9 Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб. 

10
 У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим. 

Цікаво про Лесю Українку

Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її маму – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Тож зараз спробуємо трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати «Ucrainka incognita».
Мало хто знає, але:
- якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індіго.
А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.
- попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою.
Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».
- свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова.
Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».
- Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь».
І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.
- Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.
Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…» Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.
- деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською.
Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».
- збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.
Хочу навести кілька цитат, які мене особисто вразили:
«Кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли вона обіцяла».
«Як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я “перетомлюся”, “виснажуся”, “покладу всю силу”. Чи не значить се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? Бо так виходить якесь “внушение”, і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого».
«Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть».
«Треба було в Єгипті родитись, то, може, й був би лад, але ж найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах. А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа на честь їм написала драму-феєрію. Я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони».
«Коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі».
«Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила, але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? Не знаю… навряд. В кожному почутті єсть іще щось недослідиме, і теє “щось” дає барву цілому почуттю».
- хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».
Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
- існує астероїд, названий на честь поетеси.
Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.
- в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.
Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.

Василь Симоненко


Я...
Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти.

Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.

Не стала навколішки гордість моя.
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Та я, їй-Богу, один.

У кожного «Я» є своє ім'я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних.

Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океанна вселюдська сім'я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони «я».

субота, 20 лютого 2016 р.

Ліна Костенко "Доля"



Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти все одно не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.

– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

вівторок, 2 лютого 2016 р.

Рідна мова - найдорожчий скарб



Рідне слово — це найдорожчий скарб людини. Цю думку неодноразово підкреслювали відомі культурні діячі. Але найглибше її розкрив Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка живого духу, багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, почування». Нашу українську мову Володимир Самійленко назвав «діамантом дорогим», Дмитро Білоус — «дивом калиновим», а Володимир Сосюра — «мовою солов'їною». Вона — «життя духовного основа», підкреслював Максим Рильський. «Рідна мова дорога людині, як саме життя», — говориться в народному прислів'ї.
 
Великі люди нашої землі завжди підкреслювали велике значення рідної мови в житті народу. Великий майстер російського художнього слова Іван Тургенєв присвятив російській мові свою чудову поезію в прозі, де є такі слова: «У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долю моєї батьківщини, — ти одна мені підтримка й- опора, о велика, могутня, правдива і вільна російська мово!..» Аварський письменник Расул Гамзатов так висловився про мову свого маленького народу: «Моя рідна аварська мово! Ти моє багатство, скарб, що зберігається про чорний день, ліки від усіх недуг... Ти за руку, як хлопчика, вивела мене з аулу у великий світ, до людей, і я розповідаю їм про свою землю». За словами відомого чеського педагога Яна Коменського, тільки школа рідного слова може дати людині справжню освіту. А німецький педагог Й.Г.Гердер писав: «Хто не любить рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини».
 
Отже, людина, яка любить свій народ, є громадянином своєї держави, повинна добре володіти рідною мовою, бо, як зазначав французький письменник- просвітитель Вольтер, за шість років можна вивчити всі європейські мови, а рідну мову треба вчити все життя, щоб засвоїти її невичерпні глибини. І засвоювати потрібно, адже вчені довели, що найбільше виразити і розвинути свій талант, свої обдарування людина може тільки рідною мовою.
 
1. Одна з найбагатших і найстаровинніших мов світу
 
У світі налічується більше п'яти тисяч мов, серед них провідне місце займає й українська мова, якою розмовляють в Україні і поза її межами близько 45 мільйонів осіб. Це високо розвинута і багата за своїм словником мова (у «Великому тлумачному словнику української мови» зафіксовано 250 тисяч слів). Порівняймо відомий «Тлумачний словник живої великоруської мови» Володимира Даля, який містить 200 тисяч слів.
 
Українська мова, якою говорили ще наші предки, старовинна. Уперше її слова(страва, кава, мед) були зафіксовані ще в V ст. н.е. відомим візантійським мандрівником та істориком Пріском Панійським. А в X ст. невідомий майстер на руків'ї меча, знайденого в Києві, вибив знайомі нам слова: «Коваль Людота».
 
Отже, у далекі від нас часи наші предки розмовляли мовою, близькою до сучасної української. Краса цієї мови відбита у численних фольклорних скарбах українського народу, зокрема в обрядових піснях, які творилися в сиву давнину. Пригадаймо хоча б найвідоміші слова із давньої веснянки: «А ми просо сіяли, сіяли, ой Див, Ладо, сіяли, сіяли...», де відбито світосприймання наших далеких пращурів ще в доісторичну епоху. Фольклористи дослідили, що ці слова дійшли до нас із трьохтисячолітньої давності.
 
Та мовою простого народу в період середньовіччя нехтували. Тому в X ст. в Київській Русі писемною^ літературною мовою стала не мова, якою розмовляли русичі в Києві, а старослов'янська мова — мова південних слов'ян, яку принесли нам християнські просвітителі Кирило і Мефодій. Аналогічна ситуація виникла і в Західній Європі, де літературною писемною мовою довгий час була латинь, а кожен народ у своїй державі розмовляв рідною мовою.
 
Але жива розмовна руська (праукраїнська) мова пробивала собі дорогу до визнання. І коли в XIV ст. Україна ввійшла до складу Великого князівства Литовського, то вона стала в ньому державною. Це свідчить про високий розвиток нашої мови у період Київської Русі І-
 
Протягом наступних століть, особливо у XIX ст., давню українську мову відшліфували видатні українські письменники Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич та ін., і вона стала літературною в Україні, відбивши у своїх глибинах чарівну душу свого народу і вийшовши на світові обшири.
 
3. Любімо рідну мову
 
Любов до рідної мови є найприроднішим і найсвятішим людським почуттям, Це почуття, яке зароджується ще з маминої колисанки, потрібно розвивати і збагачувати протягом усього життя. І чим глибше людина вживається в рідну мову, тим ефективніше вона формується як духовна особистість з розвиненим почуттям національної самосвідомості, тим надійніше вона себе усвідомлює представником свого народу, бо «мова — то цілюще народне джерело», як підкреслює відомий український педагог Василь Сухомлинський.
 
З любові до рідного слова починається любов до України. Немає сумніву в тому, що той, хто любить рідну мову, всім серцем сприйме і справжні патріотичні почуття людини іншої національності.
 
4. «Мертві», штучні і міжнародні мови
 
В історії розвитку людського суспільства були мови, які у свій час були поширені, але згодом зникли, вимерли. Тому їх називають «мертвими». До таких мов належать старовинні мови з індоєвропейської мовної сім'ї: санскрит, латинь, кельтські мови та ін.
 
Латинь була офіційно писемною мовою в Стародавньому Римі ще з VI ст. до н.е., але коли могутня Римська імперія в середині першого тисячоліття припинила своє існування, почала зникати і латинська мова, на основі якої розвинулись романські мови. Правда, в епоху середньовіччя вона ще була літературною мовою в Західній Європі і використовувалась як писемна й розмовна мова серед католицького духовенства, у медицині, науці, дипломатії до XVI ст. Згодом вивчалася у навчальних закладах, збагатила наукову термінологію. Вона й зараз використовується у медицині, науці.
 
Санскрит (від давньоіндійського «оброблений, досконалий») — одна з літературно оброблених давньоіндійських мов. Вона була поширена у Північній Індії, починаючи з І тис. до н.е. Санскритом написані визначні пам'ятки релігійно-філософської думки, науки, художньої літератури, зокрема літературні пам'ятки з давньоіндійського епосу — «Рігведа», «Магабгарата», «Рамаяна». У І тис. н.е. на санскриті писалися літературні твори. Зараз санскрит зберігся як мова гуманітарних наук.
 
Серед інших «мертвих» мов індоєвропейської сім'ї можна назвати: галльську з кельтської мовної групи, анатолійські (з території сучасної Туреччини), фрігійську (з території колишнього Фрігійського царства), тохарську (на території Східного Туркестану), готську (з германської групи мов), полабську (зі слов'янської групи мов) тощо.
 
У світі були спроби створити кілька штучних мов: воляпюк, юропі, романід та ін. Але найвідомішою і найпоширенішою серед них є есперанто.
 
Створив її у 1887 р. для полегшення міжнародного спілкування польський лікар Людвіг Заменгоф. В основі цієї мови є лише 900 загальновживаних коренів і 16 граматичних правил без жодного винятку, наголос постійний — на передостанньому складі, алфавіт — на латинській основі. Ця штучна мова одержала назву «есперанто» (той, що сподівається) від псевдоніма польського лікаря, під яким він опублікував свій проект штучної мови.
 
У 1890 р. вперше в Україні в Одесі було створено осередок есперантистів, а на початку XX ст. (в 1905 р.) — Всесвітню есперантську асоціацію, яка щороку проводить міжнародні конгреси. У 1993 р. есперанто офіційно визнано літературною мовою. Нині в світі нараховується понад 100 періодичних видань мовою есперанто та 11 потужних радіостанцій ведуть регулярне мовлення нею. Видаються підручники, словники, твори художньої і наукової літератури у різних країнах світу. Найчастіше нею користуються лікарі. 4
 
Особливої популярності ця штучна мова набула в Україні в 20-х рр. XX ст., коли були видані підручники та українсько-есперантські словники в Коломиї, Харкові, Одесі, перекладені твори Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського та інших письменників.
 
Серед інших штучних мов відомою є мова романід, яку створив угорський викладач Золтан Мадяр у 80-х рр. XX ст. Вона базується на міжнародному словесному матеріалі з романської, германської та слов'янської груп мов. Але основою є романська мова, звідси й її назва.
 
У світі є офіційні міжнародні мови, які використовуються в Організації Об'єднаних Націй, на міжнародних конференціях і форумах. Серед них — англійська, французька, німецька, іспанська, російська, китайська. На сьогодні більша частина населення землі користується китайською мовою, найбільша кількість — іспанською, а найпопулярнішою є англійська мова.
 
Запам'ятайте 
«Мертві» мови: латинь, санскрит, галльська, фрігійська, тохарська, готська,' полабська, анатолійські тощо.
 
Штучні мови: есперанто, романід тошо. Офіційні міжнародні мови: англійська, французька, німецька, іспанська, російська, китайська.
 
Прокоментуйте висловлювання 
«Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив» (Сократ). «Скільки я знаю мрв, стільки разів я людина» (Нар. мудрість).
 
«В народу нема скарбу більшого, як його мова. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти» (Ю.Мушкетик).
 
Поміркуйте 
1. Як ви думаєте, чому не можна забувати рідну мову?
 
2. Наведіть переконливі приклади, що українська мова є однією з найбагатших і найстаровинніших мов у світі.
 
3. Висловіть власну думку, чому зникають деякі мови, стають «мертвими».
 
4. Чому штучні мови не можуть стати широко вживаними?
 . 
Цікаво знати 
Етимологи вважають, що етнонім «слов'яни» походить від назви «слово» (ті, що володіють словом), а етнонім «німці» — від слова «німий».