Успіння Пресвятої Богородиці

Успіння Богородиці.

Успі́ння Богородиці (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou) — дуже велике східнохристиянське свято, день смерті (успіння) Діви Марії, Богородиці, матері Спасителя Ісуса Христа. Відмічається щорічно 28 серпня у православних, давньосхіднихта східно-католицьких церквах. Католицькою церквою цей день святкується 15 серпня по новому стилю. Аналог у римо-католицькій традиції — Внебовзяття Діви Марії. У Вірменській церкві святкується в неділю, найближчу до 15 серпня. Інша назва — Успення^[1].

Зміст

  [сховати] 

• 1Опис
• 2Про ікону Успіння Богородиці
• 3Примітки
• 4Джерела

Опис[ред. • ред. код]

Немає історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва : «Успіння» — тобто «Сон», за яким буде пробудження і слава.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про Неї тільки у зв'язку з Ісусом Христом. Відомо, що вмираючий Христос просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету.

Один з переказів свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами земель, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Їй випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця Свята гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері.

Uspenie Bogorodično Nagoričane

Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитмусь за нього».

Події останніх днів, безпосередньо пов'язані з Успінням Богоматері, символічно відтворюють найважливіші моменти Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близьку кончину, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням в Храм. Як колись Богоматір тримала на руках немовля Христа, так тепер Її Син, що спустився з небес до смертного одра, приймає на Свої руки маленьку і тендітну душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудово з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався вВоскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.

Час Успіння Діви Марії невідомий. Очевидно лише, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних божевільним імператором Нероном в 64 році. Старохристиянська традиція вказує гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису, добре знайомий відвідувачам Ермітажу. Успінню Богоматері присвячені багато храмів Сходу і Заходу, в тому числі раніше головний парафіяльний храм Русі — Успенський собор Московського Кремля. Назва свята відбилася також в одній з найпоширеніших на Русі «священичих» прізвищ — Успенські.

Символічно, що Успіння — останнє двунадесяте свято православного церковного року (завершується 13 вересня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Богоматері (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богоматері», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті празник отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582–602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

Про ікону Успіння Богородиці[ред. • ред. код]

Ікона Феофана Грека

Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою «Anastasis» — «Воскресіння Христове». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — Воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященик Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але архангел Михаїл без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світових явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона єесхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

День Святого Цілителя Пантелеймона

9 серпня православною християнською церквою відзначається день пам’яті одного з найбільш шанованих святих – цілителя Пантелеймона.

Шанування святого Пантелеймона в Російській православній церкві відоме вже з хіі століття, коли князь Ізяслав розмістив зображення цілителя-мученика на своєму бойовому шоломі.

Як молитися і про що просити Пантелеймона Цілителя

Якщо хочете попросити великомученика Пантелеімона про своє здоров’я або здоров’я своїх близьких, позбутися болю або страждань, зцілити хворобу або хворобу, прочитайте молитву перед образом святого. Святому Пантелеймону є акафіст – збірник молитов. Звернутися до святого за захистом і зціленням можна і своїми словами. З трудів і вірі вашій воздасться вам.

Читайте також: молитви Пантелеймона Цілителя.

Біографія Святого Пантелеймона Цілителя

Народився майбутній цілитель Пантелеімон в знатній сім’ї язичника Евсторгия і християнки Еввулы, в Нікомедії. Місті, який розташовувався на підступах до Константинополя (Стамбулу) на березі Мармурового моря. Мати виховувала маленького Пантолеон (що означає «по всьому лев») в православних традиціях: любові до людей і суворості до себе. Еввула рано пішла з земного життя. Батько намагався дати Пантолеону прекрасну освіту і віддав сина на навчання до знаменитого тоді лікаря Евфросину, який лікував людей самого царя.

В цей час (303 рік) в Нікомедії таємно проживав старець Єрмолай, що вцілів після спалення 20 тисяч християн в Никомідійській церкви. З вікна свого притулку він не раз бачив поспішав на навчання Пантолеон. Одного разу він покликав юнака до себе, і вони познайомилися. Настанови старця про Христа юнак прийняв у своє серце і часто став заходити до Ермолаю. Одного разу він попросив у старця хрещення, розповівши йому, як, вирішивши випробувати слово Боже, дав нове життя дитині, якого смертельно вкусила змія. При хрещенні святий Єрмолай нарік його Пантелеймоном, що означає «всемилостивий». І почав юнак Пантелеймон, служачи людям, творити чудеса зцілення, зцілюючи хворих, хворих, убогих і жебраків. Коли батько побачив, як Пантелеймон ім’ям Господа зцілив сліпого, – увірував і охрестився.

Незабаром про красивому юнакові, творившем чудеса зцілення, дізнався римський імператор Максиміан (284-305) і захотів зробити його своїм придворним лікарем. Пантелеймон відмовився. У 305 році за доносом імператору про лікування християнських в’язнів, Пантелеймон постав перед Максиміаном, який вимагав від нього відректися від віри. Але замість цього Пантелеймон з ім’ям Ісуса Христа на очах у всіх зцілив, як всі були впевнені, безнадійно хворої людини. Це озлобило і розлютило римського імператора. Він стратив зціленого, восславившего Христа, а Пантелеймона наказав надати мукам. Вартові довго катували Пантелеймона розпеченим оловом, палили, кидали диким звірам, рвали тіло залізними піками… Але Пантелеймон так і не зрікся віри. Він повторював в очі Максиміану: «Померти за Христа для мене придбання». Роздратований Максиміан наказав Пантелеймона «стратити усічення голови мечем», а тіло надати вогню…

Одна з найбільш відомих і шанованих святинь християнського світу, кров святого великомученика Пантелеймона, зберігається в монастирі Втілення Господнього в Мадриді. Протягом всього року кров перебуває в твердому стані, і тільки в день пам’яті мученицької кончини святого Пантелеймона 9 серпня ( 27 липня за Григоріанським календарем), без жодного втручання людини, вона приймає рідкий стан. Так відбувається кожен року з моменту, коли пляшечку з кров’ю святого Пантелеймона був принесений в монастир у 1616 році. Це диво не повторювалося під час Першої світової війни і в рік початку громадянської війни в Іспанії у 1936-м.

Ікона Цілителя Пантелеймона

Святий великомученик Пантелеймон Цілитель зображується на православних іконах молодим юнаком в одязі, яка була традиційною для зображення цілителів — хітоні з золотими нарукавниками, сорочці з золотим оплечьем і плащі, зібраному на грудях. На лівому плечі вузька біла стрічка, подібна дияконському орарю. У правій руці мученицький хрест, у лівій — коробочка для ліків, які за формою нагадують чудотворні реліквії. При зображень страждань святого Пантелеймона Ерминия Діонісія Фурноаграфиота вказує: «був прив’язаний до квітучої оливи і обезголовлений. З його шиї замість крові текло молоко».

Зміни до програм з англійської мови ( початкові класи)

З метою розвантаження навчальних програм з англійської мови 1-4 класів загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, враховуючи пропозиції та побажання коментаторів публічного обговорення, рекомендації викладачів, психологів, методистів, а також враховуючи досвід європейських навчальних закладів, до програм внесені такі зміни:

НОРМИ, ЩО БУЛИ ВИЛУЧЕНІ, СКОРОЧЕНІ ЗА ОБСЯГОМ АБО ПЕРЕНЕСЕНІ ДО ІНШОГО КЛАСУ

1 клас ЗНЗ
Лінгвістична граматична компетенція	Іменники у множині із закінченням –es(перенесено до 2 класу)
Лінгвістична граматична компетенція	Заперечна форма спонукальних речень у стверджувальній формі (вилучено)
Мовленнєва компетенція говоріння	Обсяг висловлювання 3-4 речення/репліки (скорочено до 2-3 речень/реплік)
Мовленнєва компетенція письмо	Відтворюють графічний образ букв, слів, словосполучень, коротких речень (вилучено)

2 клас ЗНЗ
Лінгвістична лексична компетенція	Тема «Шкільне приладдя» (вилучено)
	Тема «Місяці. Дні тижня» (перенесено до 3 класу)
Мовленнєва компетенція говоріння	Обсяг висловлювання 4-5 речень/реплік (скорочено до 3-4 речень/реплік)
Мовленнєва компетенція письмо	Обсяг письмового повідомлення 4-5 речень (скорочено до 2-3 речень)

3 клас ЗНЗ
Лінгвістична граматична компетенція	Past Simple, Future Simple (перенесено до 4 класу)
Мовленнєва компетенція говоріння	Обсяг висловлювання 5-6 речень/5 реплік (скорочено до 4-5 речень/4 реплік)
Мовленнєва компетенція письмо	Обсяг письмового повідомлення 5-6 речень (скорочено до 4-5 речень)

4 клас ЗНЗ
Лінгвістична лексична компетенція	Тема «Дикі та свійські тварини» (вилучено)
	Present Perfect (вилучено)
Мовленнєва компетенція говоріння	Обсяг висловлювання 6-7 речень/6 реплік (скорочено до 5-6 речень/5 реплік
Мовленнєва компетенція письмо	Обсяг письмового повідомлення 6-7 речень (скорочено до 5-6 речень)

НОРМИ, ЩО БУЛИ ВНЕСЕНІ У ПРОГРАМИ ТА ПОЯСНЮВАЛЬНУ ЗАПИСКУ:

1.      Надання переваги усному мовленню у перших класах із додаванням лише елементів письма та читання: 1 клас ЗНЗ та СНЗ – увідний усний курс у першому семестрі.

2.      Настійна рекомендація вживати Print Script на письмі – для полегшення подальшої роботи дитини із друкованими текстами.

3.      Рекомендація витрачати на написання літер, слів не більше 10% часу на уроці, використовуючи на початковому етапі окремі аркуші у клітинку та застосування олівця.

4.      Широке використання пісень, віршів, аудіо- та відеоматеріалів, з 1 по 4 клас ЗНЗ та СНЗ, для вдосконалення навичок аудіювання та говоріння, а також використання навчальних інтернет-ресурсів для самостійної роботи учнів.

5.      Згідно із вимогами рівня А1 - Введення лексичних тем «Їжа», «Прогулянка», «Предмети домашнього вжитку», «Емоції», «В кафе», «В крамниці», «В аеропорту», «На вокзалі» та інших, для розвитку соціокультурної компетенції та здатності дитини озвучувати свої нагальні потреби у життєвих ситуаціях.1

6.      Введення з 1-го класу вивчення слів та виразів, що уможливлюють дитині будувати діалоги та працювати у парах: «What’s your name?», «How are you?”, “Wherе do you live?”, “Where are you from?”, питальні слова «What? Where? When? How?”.

7.      Впровадження простих мовленнєвих завдань для ведення коротких діалогів різних типів: розпитування, домовленості, обміну думками і повідомленнями.

8.      Практика таких сучасних коротких форм письмового спілкування, як написання смс-повідомлень та емейлів.

9.      Введення соціокультурної компетенції «Обирати та вживати слова, що описують емоцiйний стан людини.»

10.  Спрощення навичок спілкування учнів СНЗ за рахунок введення часто вживаних граматичних форм згідно вимог А1 (hate/love/like singing; I’d like to… )1

Рекомендації для вчителів залучати різні засоби навчання - робочі зошити, аудіо-/відеозаписи, дидактичні копіювальні матеріали, навчальні інтернет-ресурси тощо) та активно використовувати такі форми навчання, як: розучування та відтворювання пісень, чантів, музичних римівок, лічилок, віршів, епізодів мультфільмів, адаптованих до умов навчання.

12 липня - Петра і Павла

В Україні з днем Петра і Павла пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Пе́тра вперше після посту, який в народі називають Петрівка, дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св.Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».

До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Кажуть, що їхня назва походить від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрик та грудку масла.

На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник» — невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися.

У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».

Після Петра розпочиналися жнива. В українській петрівчаній пісні співалося:

• Минулася петрівонька,
• Почались жнива.
• Наробилася у полі,
• Що тільки жива.

На другий день після Петра відзначали колись теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «На-пів-Петра» або «Петрового батька». На Слобожанщині у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах-«три борщі, бо св. Петро три рази відрікався від Христа».

Народні прикмети на Петра:

• Якщо на Петра один дощ - врожай непоганий, два - добрий, а три - багатий.
• Як іде на Петра дощ, то буде гнити картопля.
• Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.

7 липня - день Івана Купала

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. 

Наші предки святкували Івана Купала 20-22 червня в час літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості й зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися!
Ой, ще не час, не пора.
Час, тобі, Іваночку, женитися!
Ой, ще не час, не пора:
Ой, ще ж моя дівчина молода...
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла.
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла...

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю.
Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців).
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов:

А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуть в зимній воді.

Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцевостях співали різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Цвіт папороті у ніч на Івана Купала

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-душі предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обори й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді й Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі й відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді й ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.

Свято Трійці.

Святкування Святої Трійці припадає на 50 день після Пасхи. Трійця є найважливішим святом в православній релігії і має в народі ще одна назва – П’ятидесятниця. На 50 день після святкування Великої Пасхи, пророк Мойсей недалеко від гори Сінай, дав своїм послушникам Божий закон і придумав старозавітне священство.

Трійцю на Русі почали святкувати через 300 років, як князь Володимир здійснив обряд хрещення.

Більшість людей пов’язують це церковне свято з наближенням літа і проводами весни. 7 днів до Трійці в народі називають «русальними» або «зеленими». Все частіше її асоціюють з Зеленими святами, під час яких починає цвісти овес, люди приносили в будинок квіти і прикрашали ними стіни, а дівчата кожен день плели вінки.

У цей день православні вшановують поява Святого Духа на апостолів. Поняття Трійці уособлює образ Бога: Бог-отець, Бог-син і Бог-Святий Дух.

Саме на П’ятидесятницю прийнято позбавлятися від поганих думок, гріхів і всього поганого, що є в людській душі. Також день утворення церкви припадає на цю дату, тому що учні, обрані Богом, отримав від нього дар, щоб проповідувати Євангелію і розповідати всьому світові про Ісуса Христа, як Спасителя. Приймачами апостолів стали священнослужителі, які донині є провідниками між людьми і Господом.

У 2016 році Свята Трійця припадає на 19 червня (неділя).

Перед Святою Трійцею господині роблять генеральне прибирання будинку, наводять порядки у всіх приміщеннях, приносять у дім квіти, вінки і прикрашають ними квартиру. Дане оздоблення символізує настання літа, процвітання людського життя і єдність з природою.

У свято Трійці віруючі люди відвідують церкву, несучи з собою на службу букети квітів та пахучих трав. Вони вірять, що саме через них відбувається оновлення Святим Духом людської душі. Після церкви вся рідня збирається за столом, пригощаючись млинцями, короваями пирогами і киселем. Також можна організувати пікнік на природі, адже Трійця 2016 року припадає на вихідний день.

Здавна після ранкової служби народ збирався на площах, де влаштовувалися святкові гуляння, виспівування пісень, ігри та конкурси. Вечорами молоді дівчата водили хороводи, а хлопці могли придивитися до них і вибрати собі наречену. Після заходу, можна було пустити по річці вінок, заздалегідь сплетений дівчиною.

Щоб висловити свою симпатію або любов ці вінки можна було потай подарувати.

Трави, зібрані на Трійцю прийнято зберігати в будинку – вони вважалися сильним оберегом від нещасть і ліками від хвороб.

Шматочки короваю сушили і зберігали до весілля, додаючи потім у весільний пиріг. Вважалося, що вони принесуть щастя і благополуччя молодятам.

Народні прикмети

Існує безліч прикмет, в які вірили наші предки:

Пучок трав, оплаканный заздалегідь, приносили в церкву. Цей жест символізував благання людей до природи і Господа, щоб ті не залишили народ без врожаю і дали дощ.

Березові гілочки вставляли у віконні рами, біля одвірків, розкидали по хаті. Таким чином господарі приманювали до своєї світлиці хороший урожай.

На Трійцю не можна було виконувати хатню роботу: прибирати, займатися полями. Можна було тільки готувати різні страви. Заборонялося купатися у ставках, тому що русалки могли потягти купальника під воду.

За день до Святої Трійці, треба було сходити на цвинтар і провідати померлих. Якщо з якихось причин потрапити на кладовище не виходило, то у народі вірили, що до цього людині прийде померлий, і забере когось із родичів. Одяг покійних діставали, розвішували на паркан, тим самим відганяючи від себе смерть.

На Трійцю прийнято було свататися, тому що якщо у цей день посвататися, а на Покрову одружитися, то буде мир, достаток і радість у родині.

Здавна люди дотримувалися всі ці звичаї, сподіваючись отримати благословення Господнє, тому і ми повинні дотримуватися традиції, почитати це свято і вірити в краще.

Контрольна робота з української мови у 6 класі за тему : "Займенник"

                                                                 ВАРІАНТ 1

             ПОЧАТКОВИЙ РІВЕНЬ

1.      Позначити вказівні займенники

а) хто, що, який, чий, котрий; б) той, цей, такий, стільки; в) я, ти, він, вона, воно, вони; г) весь, всякий, кожний, самий, сам, інший.

2. Позначити займенник 1-ї особи множини.

а) я,  б) ти;  в) ми;  г) ви.

3. Вказати присвійний займенник, що вказує на приналежність будь-якій особі.

а) мій, наш; б) твій, ваш; в) їхній; г) свій.

4. Виділити означальний займенник.

а) той; б) цей; в) кожний; г) такий.

5. Позначити заперечний займенник.

а) весь; б) всякий; в) нічий; г) інший.

6. Знайти форму орудного відмінка займенника вони.

а) їх; б) їм; в) ними; г) (на) них.

СЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ

7. Виписати із тексту займенники. Вказати їх розряд.

Високо в небі тривожно кричать лебеді. Здається, вони щось забирають із рідної землі. Пригадалась мені казка, яку розповідала бабуся: коли відлітають лебеді, вони своїми крильми сіють на землі печаль.

8. Провідміняти  в однині та множині словосполучення твій олівець .

ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ

9. Записати на місці крапок потрібні присвійні займенники відповідно до пояснень, поданих у дужках.

Я забув ...... зошит ( зошит належить тобі). Поверни .... книгу ( книга належить мені). Позич мені ..... ручку ( ручка належить тобі).Я загубив ...... ключі ( ключі належать мені).

10. Записати займенники, подані у дужках, у потрібній формі. Вказати їх розряд та відмінок.

Так ( я) жаль стало всього, так  - немов хтось ( воно) від ( моє) серця відриває.

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ

11. Скласти і записати діалог «У бібліотеці». Використати при цьому особові, питальні та вказівні займенники. Підкресліть їх і вкажіть розряд. 

                                                                    ВАРІАНТ 2

             ПОЧАТКОВИЙ РІВЕНЬ

1.      Позначити особові займенники

а) хто, що, який, чий, котрий; б) той, цей, такий, стільки; в) я, ти, він, вона, воно, вони; г) весь, всякий, кожний, самий, сам, інший.

2. Позначити займенник 2-ї особи множини.

а) я,  б) ти;  в) ми;  г) ви.

3. Вказати неозначені займенники.

а) той, цей, такий, стільки; б) хто, що, чий, який, в) хтось, чийсь, хто-небудь, г) ніхто, ніщо, нічий.

4. Виділити означальний займенник.

а) той; б)весь; в) цей; г) такий.

5. Позначити займенник жіночого роду.

а) весь; б) всі; в) все; г) вся.

6. Знайти форму орудного відмінка займенника вся.

а) всею; б) всьою; в)всією; г) всьом.

СЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ

7. Виписати із тексту займенники. Вказати їх розряд.

Недалеко від нашої хати поселились веселі дятли. Коли вони видовбали собі дупло в старому дубі , я й не помітив. Ці птахи – дуже цікаві і мені було весело спостерігати за їхньою поведінкою.

8. Провідміняти  в однині та множині словосполучення той хлопець .

ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ

9. Записати на місці крапок займенники кожний або будь-який.

Мелодію з цього кінофільму знає ...... учень класу. Сестра може допомогти мені у ..... справі. Їй можна довірити ...... таємницю. ...... людина про щось мріє.

10. Записати займенники, подані у дужках, у потрібній формі. Вказати їх розряд та відмінок.

Не дослухалась вона до ( те) допитування. Вона навіть не бачила ( ніщо( поперед ( себе).

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ

11. Скласти і записати діалог «У крамниці». Використати при цьому особові, питальні та вказівні займенники. Підкресліть їх і вкажіть розряд.